Антипсихіатричні доктрини і практики

ГАВАЙСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ II

ГАВАЙСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ II
Схвалена Генеральною асамблеєю ВПА. Відень, Австрія, 10 липня 1983

1. Метою психіатрії є лікування психічних недуг та покращення психічного здоров™я. Використовуючи всі свої можливості, відповідно до отриманих наукових знань і прийнятих етичних принципів, психіатр повинен служити вищим інтересам пацієн- та і, також, турбуватися про соціальний добробут і справедливе розміщення ресурсів охорони здо- ров™я. Досягнення цих завдань потребує безперерв- них досліджень і постійної підготовки медичного персоналу, пацієнтів та громадськості. 2. Кожен психіатр повинен запропонувати пацієн- тові найкращу із наявних в його розпорядженні методику терапії, яка відповідає його знанням, і, якщо це можливо, повинен лікувати пацієнта з турботою і повагою, гідними кожної людини. Якщо психіатр несе відповідальність за лікування, котре проводять інші лікарі, він повинен здійснювати кваліфіковане керівництво ними та їх навчання. В разі потреби чи згідно з обгрунтованим прохан- ням пацієнта психіатр повинен звернутися за допо- могою до свого колеги. 3. Психіатр прагне до таких стосунків з пацієнтами, які грунтуються на взаємній згоді.В оптимальному варіанті це потребує довіри, конфіденційності, співпраці та взаємної відповідальності. З деякими пацієнтами встановлення таких взаємостосунків може бути неможливим. Тоді контакт повинен бути встановлений з рідними чи іншими людьми, близь- кими пацієнтові. Якщо взаємостосунки встановлені не з терапевтичною метою, а в цілях судової психі- атрії чи інших, їх природа повинна бути докладно розтлумачена зацікавленим особам. 4. Психіатр повинен проінформувати пацієнта про природу його недуги, терапевтичні процедури, включно з різними альтернативами, та про мож- ливі наслідки. Таку інформацію слід подавати в тактовній формі, пацієнтові повинна бути надана можливість вибору між необхідними і доступними методиками. 5. Ніяке лікування не повинно здійснюватися проти волі пацієнта, якщо тільки внаслідок психічної недуги він не може сформувати власну думку про те, що послужить йому в вищих інтересах, а також якщо без такого лікування імовірним є завдання серйозної шкоди для пацієнта та інших осіб. 6. Як тільки покази для примусового лікування зни- кають, пацієнт повинен бути звільнений від нього, а для здійснення подальшої терапії лікар зобов™я- заний отримати добровільну згоду пацієнта. Пси- хіатр повинен проінформувати пацієнта чи його рідних або інших близьких осіб про існування механізмів оскарження, затримання і будь-яких інших скарг, пов™язаних з благополуччям пацієнта. 7. Психіатр ніколи не повинен використовувати засоби своєї професії, якщо психічне захворюван- ня не було підтверджене. Якщо пацієнт чи треті особи вимагають дій, які суперечать науковим знан- ням чи етичним принципам, психіатр повинен відмовитися від співпраці з ними. 8. Що б не було сказане пацієнтом чи що б не було написане протягом обстеження чи лікування, все має бути конфіденційне, якщо тільки пацієнт не звільнив психіатра від такого зобов™язання або якщо розкриття інформації необхідне для попередження завдання серйозної шкоди пацієнтові чи іншим особам. У цьому випадку пацієнт все ж повинен бути проінфор- мований про порушення конфіденційності. 9. Для помноження та розповсюдження знань з психіатрії необхідна участь пацієнта. Проте повин- на бути отримана інформована згода на демон- страцію пацієнта перед аудиторією і, якщо можли- во, на використання історії хвороби для наукової публікації. При цьому повинні бути здійснені всі розумні заходи з метою збереження гідності та анонімності пацієнта, захисту його особистої репу- тації. Участь пацієнта повинна бути добровільною після отримання повної інформації про мету, процедури, небезпеки та незручності дослідниць- кого проекту, а також завжди має бути збережене розумне співвідношення між вірогідними небезпе- ками, незручностями та користю дослідження. Кожен учасник клінічного дослідження повинен користуватися всіма правами пацієнта. Для дітей та інших пацієнтів, котрі не в змозі самі дати інфор- мовану згоду, вона повинна бути отримана від найближчого родича. Кожен пацієнт чи учасник дослідження вільний відмовитися з будь-яких причин і в будь-який час від будь-якого добровіль- ного лікування і від будь-якої навчальної чи дослід- ницької програми, в котрій він бере участь. Ця відмова, як і незгода брати участь в програмі, ніяк не повинні впливати на зусилля психіатра, скеровані на надання допомоги пацієнтові чи учаснику. 10.Психіатр повинен зупинити всі терапевтичні, уч- бові чи дослідницькі програми, які можуть увійти в суперечність з принципами цієї ДЕКЛАРАЦІЇ.


HOME PAGE Go at the top of the page



A cura di Geko Sistemi