Клініка та терапія

ФОБIЇ

Професор Маріо Ді Фйоріно

ФОБIЇ

Фобiя з психологiчного погляду є втечею суб'єкта вiд несприятливого чи неприхильного йому середовища, яке стає дедалі ворожішим. В грунтi речi це явище має неабияку телеологiчну цiннiсть для збереження виду. З погляду психопатологiї фобiю визначають як iррацiональний страх перед об'єктами або ситуацiями, якi не дають, по-сутi, для цього жодних рацiональних пiдстав. Фобiя вiдзначається наявнiстю "випереджаючого" страху, коли особа передбачає контакт з фобiчним стимулом, та поведiнкою уникання такого контакту.

Дитячi фобiї

Фобiї великих тварин (пес, кiнь) часто трапляються у вiцi 3-5 рокiв. Дитина уявляє, що її переслiдують або на неї нападають, страхи спiвпадають зi змiстом нiчних жахiв та фантазiй. Перелякана дитина прокидається посеред ночi з криком i потребує заспокоєння батькiв для того, щоб знову заснути. Спектр емоцiй коливається вiд страху до приступу панiки.

У вiцi 4 роки часто виникають фобiї малих тварин (жаби, таргани, мишi). Домiнуючим є почуття огиди. Iншi дитячi фобiї стосуються гучних шумiв (грiм, вибух), чужих осiб, темряви.

З часом, як звичайно, спостерiгається зменшення дитячих фобiй. Фобiя тварин частiше виникає у жiнок, причому вона може в резидуальнiй формi залишатися навiть у дорослому вiцi. В кризовi моменти елементи фобiї можуть вiдновитися з новою силою (наприклад, зоровi галюцинацiї зi страхом павучків i змiй при бiлiй гарячцi).

Фобiї дорослих

Ранiше фобiї включали в склад фобiчно-обсесивного (нав’язливого) неврозу. Зараз психiатри чiтко диференцiюють фобiї та нав'язливi стани - обсесiї. Крiм того захiдна наука волiє вiдмовитися вiд термiну невроз з його фрейдистським наповненням i надає перевагу нейтральнiшому термiнові "розлад".

Агорафобiя

Класичне визначення агорафобiї означає страх виходу на вiдкритий простiр (вулицю, загалом надвiр), де особi може стати зле i нiхто їй не допоможе. Агорафобік пiд час приступу панiки має утруднене дихання, боїться задихнутися внаслідок спазму горла, втрачає над собою контроль i почуття реальностi.

Соцiальна фобiя

При соціальних фобiях є виражений i постiйний страх виявитися смiшним i безпорадним у рiзних ситуацiях соцiального характеру. Особа тривожиться щодо зустрiчi з iншими людьми, насамперед їхньою можливою критичною оцiнкою. Вона боїться здатися слабкою, нерозумною або дивною. Соцiальний фобік лякається можливого почервонiння свого обличчя (ереутофобiя), тремтiння i пітливості рук. Така особа боїться публiчних виступiв (ану ж затремтить голос). Iншими проявами можуть бути вiдчуття м'язового напруження чи скутостi, кишковi розлади аж до виникнення проносу. Як звичайно, в такої людини справдi знижуються її потенцiйнi можливостi. Коли публiка вiдчуває такий стан фобiка, то відповідно реагує і тому часто виникає "порочне коло" з наростанням проявів фобiї.

Вiдповiдний дiагноз ставлять тiльки тодi, коли спроби уникнення ситуацiй, страх або "завбачлива" тривожнiсть iстотно впливають на буденне життя i соціальну адаптацiю людини.

Транзиторна соціальна тривожність та соціальне уникання є типовими для дітей і підлітків. Соціальна фобія часто буває еволюцією “розладу уникання”, що започаткувався у ранньому дитинстві. Перші прояви цієї фобії, як звичайно, з’являються в юності, переважно в чоловіків. Вони часто ускладнюються депресивними симптомами та зловживанням алкоголем (у чверті випадків).

Специфічні фобії

Такі фобії раніше називали простими. Їхня суть істотно обмежена і чітко пов’язана з певними ситуаціями, яких побоюється соціальний фобік чи агорафобік. Конфронтація з фобічним стимулом майже обов’язково провокує негайну тривожну реакцію, яка може навіть перерости в приступ паніки.

Дорослі та підлітки, на відміну від дітей, усвідомлюють, що їхній страх є надмірним і необгрунтованим.

Фобічну ситуацію уникають або зносять зі значними труднощами. Уникання, “завбачлива тривожність” або відчуття перебування “не в своїй тарілці” під час відповідної ситуації зумовлює істотний вплив на соціальну поведінку особи.

Специфічні фобії можуть стосуватися темряви, крові та ін’єкцій, тварин. Вони, як звичайно, мають менш істотний вплив на соціальну адаптацію людини. Ереутофобія (страх почервоніти під час публічного виступу ) також є специфічною фобією. Фобія крові (насамперед тієї, що витікає з власних ран) може мати різноманітні клінічні прояви - від уповільненого серцебиття і знепритомнення до серцебиття і приступів тахікардії.



АНОРЕКСІЯ

Це розлади живлення, які можуть мати доволі подібні прояви і різне походження (іноді ендокринологічне, іноді психологічно-психіатричне, іноді терапевтичне). В основі усього знаходиться спотворене уявлення про власне тіло та змінене ставлення до процесу харчування.

Анорексія найчастіше трапляється в осіб жіночої статі і проявляється “добровільним” схудненням. Здебільшого все починається в підлітковому віці, особливо в періоді статевого дозрівання. Дитина починає худнути, апетит зникає, навіть виникає відраза до їжі, починаються розлади менструального циклу. І все це супроводжується підвищеною, збудженою фізичною активністю. Людині здається, що її вага надмірна, і така особа починає багато часу присвячувати різним дієтам. Часто виникають вкрай патологічні типи поведінки, наприклад провокування блювання, приховування їжі, надмірні виснажливі фізичні вправи, навіть зловживання проносними, сечогінними та засобами, що пригнічують апетит. Сучасна психіатрична класифікація розрізняє два типи анорексії: перший тип – “рестриктивний” – відзначається обмеженням споживання їжі без застосування проносних чи провокування блювання. Другий тип - “проносний”, при якому з’являються згадані вище вчинки. Страх поповніти з дня на день не зменшується. Особа постійно бачить себе надто опасистою, навіть тоді, коли починає нагадувати собою кістяк. Серцебиття стає рідким, тиск крові знижується, втрачається статевий потяг, починається облисіння. Такий стан треба диференціювати з органічним захворюванням - синдромом Сімондса (пухлина в гіпофізі), при якому, як звичайно, спочатку виникає схуднення, без втрати апетиту, який іноді може навіть не порушуватись.

Родинна модель анорексії вказує на таку сім’ю підвищеного ризику виникнення анорексії. Так звана порядна родина високого культурно-освітнього рівня, де батьки творять стабільну пару. Батько найчастіше є емоційним суб’єктом, часто дуже амбітним, натомість мати надмірно дбає про дітей, захищає доньку від усіх можливих небезпек. У такій сім’ї дитина з анорексією росте іноді з амбіціями, проте завжди з почуттям непотрібності. Часто анорексична поведінка виступає як форма протесту проти влади матері чи, рідше, батька. Отже, психолог, оцінюючи хвору на анорексію, мусить спершу дослідити стосунки, які панують в родині.


HOME PAGE Go at the top of the page



A cura di Geko Sistemi