Клініка та терапія

Психотерапевтичні аспекти психофармако&

Кафедра психіатрії та психотерапії ФПДО, Львівський державний медичний університет

Психотерапевтичні аспекти психофармакотерапії можна розглядати як нову, досі ще неопрацьовану, проблему лікування психічних розладів, а в ширшому плані - і лікування психосоматичних хвороб. В спеціальній літературі ця проблема прицільно ще не розглядається, однак добре відомими є сьогодні декілька специфічних ефектів, які можна було б пов`язати із вказаною проблемою. До цих специфічних ефектів слід відносити щонайменше 3 наступні: плацебо-ефект, Hawthorne-ефект та ефект медичної практики. Виникає питання - чому більше третини усіх пацієнтів реагують позитивно на плацебо, тобто зменшують скарги при прийомі індиферентних речовин? [1] Сюди можна віднести і паралельний ефект, більш глобальний і “сильної” дії звичайних препаратів, якщо їх призначення лікарем повністю відповідає уявленням пацієнта про ідеальну взаємодію “доктор-пацієнт” [1]. Чому, з іншого боку, ефективність психофармакотерапії є значно нижчою від очікуваної, якщо пацієнт вважає, що лікар або медичний персонал є будь-яким чином зацікавлений у самому пацієнті або в результатах лікування (Hawthorne-ефект) [2]. Нарешті, чому щораз частіше при випробуванні ефективності препаратів відмічається practice-effect, суть якого полягає у тому, що перші дози лікарської форми викликають максимальний спектр побічної дії, і лиш пізніше пацієнти або “звикають” до небажаних наслідків прийому ліків, або починають їх “ігнорувати” [2]. Особливо цей ефект відмічається у стаціонарних пацієнтів при випробовуванні нових препаратів. Ми хотіли б також навести ще одне спостереження, яке можна було б назвати зворотнім practice-effect`ом, а саме - більш ефективну дію нових препаратів, що починають вводитись в практику і поступове зменшення цієї ефективності при рутинному застосуванні нового препарату. Можна вважати, що такий зворотній practice-effect є пов`язаний з сугестивною дією рекламних компаній, яка спочатку зумовлює високу ефективність нового препарату.

Всі вищезгадані питання можна підсумувати наступним чином:

- на реальну та індивідуальну ефективність психо-фармакологічного препарату впливає не тільки пряма біологічна його дія, але і значний сугестивний компонент;

- важливим для результуючої ефективності препарату є спосіб взаємодії медика і пацієнта.

Якщо вважати, що сугестивний компонент ефективності препаратів в ширшому плані відноситься також до системи інтеракцій (взаємодії) “медик-пацієнт”, то в такому випадку психотерапевтичні аспекти психофармакології можуть бути зведені до проблеми специфічного терапевтичного сетінгу. Поняття сетінгу в даному випадку слід розглядати так, як воно формулюється у методологічно розпрацьованих формах психотерапії, тобто як рамкові умови співпраці терапевта і пацієнта [3,4,5].

Наша гіпотеза полягає в тому, що строге дотримання/недотримання рамкових умов психофармакологічного лікування, тобто психофармакологічного сетінгу, несе на собі найбільше “психотерапевтичне” навантаження цілісної терапії. До такого сетінгу належать:

- строго дотримувана частота співбесід з пацієнтом;

- оптимальна тривалість - 20-25 хв. кожної бесіди з пацієнтом;

- рекомендаційний характер для прийому психофармакологічних засобів (для пацієнтів з межовими розладами);

- детальний роз`яснюючий характер прийому ліків для пацієнтів з психотичними розладами;

- доступність та відкритість лікаря для дискусій з пацієнтом з приводу побічних та небажаних ефектів терапії та можливостей її модифікації.

При такому строгому дотриманні сетінгу психофармакологічні середники, окрім прямої біологічної дії, набувають ще одного, додаткового значення, а саме, значення одного із важливих засобів комунікації та інтеракції.

Якщо такий засіб комунікації та інтеракції оцінюється пацієнтом як продуктивний і, відповідно, позитивний, то можна очікувати позитивного “психотерапевтичного” ефекту при проведенні психофармакотерапії.


HOME PAGE Go at the top of the page



A cura di Geko Sistemi